День знань

/Files/images/bbloteka/день знань.jpg

Відчуття, які виникають першого вересня, не можливо порівняти ні з якими іншими відчуттями з нашого дитинства. День знань завжди відрізняється яскравістю вражень і нових переживань, нових надій і несподіваних зустрічей. Перший дзвінок і початок нового навчального року - це свято викладачів та вчителів, студентів та учнів, батьків, наших друзів і в якійсь мірі навіть свято, яке якимось неймовірним дивом об’єднує всі покоління.

Офіційно за даними проекту DilovaMova.com, як державне свято і пам’ятний день, День знань був затверджений в СРСР ще з 1980-го року, Указом Президії Верховної Ради Радянського Союзу № 3018-X від 1-го листопада 1980-го року «Про святкові і пам’ятні дні ". З утворенням нових незалежних держав, 1-е вересня - День знань, враховуючи його важливість і актуальність для наступних поколінь, був збережений і закріплений додатковими указами та постановами відповідних законодавств переважної більшості цих суверенних держав.

Це завжди був робочий і навчальний день, коли в школах починаючи новий навчальний рік, проводяться урочисті лінійки і всілякі святкові заходи, на яких особлива увага приділяється звичайно ж першокласникам, тим хто вперше сідає за шкільну парту. Для решти учнів і студентів цей день також наповнений різноманітними святковими заходами. Першим уроком у шкільних навчальних закладах проводять Урок Миру, потім уроки тривають по звичайним розкладам, але як правило з особливою лояльністю з боку викладацького складу. Для учнів всіх середніх спеціальних і вищих навчальних закладів, особливо для першокурсників проводяться урочисті збори та інші святкові заходи, що підкреслюють особливу важливість освіти і вибраного ними шляху оволодіння і підвищення своїх майбутніх професійних навичок.

1-го вересня звучать привітання на адресу учнів і викладачів, це день квітів та листівок, це свято, яке не обходять своєю увагою керівники міст і районів, адміністрації самих різних рангів. Це певний підсумок величезної підготовчої роботи, яка передувала початку нового навчального року, нового освітнього процесу. У цей день ми поспішаємо приєднатися до привітань на адресу всіх, завдяки кому ми маємо таку чудову можливість - бути освіченими людьми! Здоров’я Вам і благополуччя! Миру і любові!

/Files/images/bbloteka/klipart-20_small.png

День фізичної культури і спорту України

/Files/images/bbloteka/день спорту.jpg

Святкування Дня фізичної культури і спорту в Україні припадає на другу суботу вересня (Указ президента від 29 червня 1994 року № 340/94).

Європейські види спорту, такі як футбол і боротьба почали поширюватися в Україні з кінця XIX ст. Всій Європі було відоме ім’я українського борця греко-римського стилю Івана Піддубного.

Багато перемог здобули українські спортсмени, виступаючи в різних видах спорту у складі збірних команд СРСР. Легендами українського спорту є стрибун Сергій Бубка (35 світових рекордів), футболісти Олег Блохін та Ігор Бєланов, відзначені «золотим м’ячем" як найкращі футболісти Європи.

Визнана в світі і українська школа художньої гімнастики. Зірками цього виду спорту свого часу були Ірина Дерюгіна і Лариса Латиніна, яка завоювала 18 олімпійських медалей (9 золотих, 5 срібних та 4 бронзові) - це найбільше досягнення в історії олімпіад. Всього українськими спортсменами було завойовано більше чотирьохсот олімпійських медалей.

Сьогодні на спортивному небосхилі України сяють нові зірки. Боксерів Володимира і Віталія Кличків, плавчиху Яну Клочкову, гімнастику Ганну Безсонову, легкоатлетку Жанну Пінтусевич, тенісиста Андрія Медведєва, футболіста Андрія Шевченка та багатьох інших знають далеко за межами України.

В 2015 році День фізичної культури і спорту України припадає на 12 вересня.

/Files/images/bbloteka/klipart-20_small.png

День пам’яті жертв фашизму

/Files/images/bbloteka/жертвам фашизму.jpeg

День пам’яті жертв фашизму —міжнародна дата, яка відзначається щорічно, у другу неділю вересня, і присвячена десяткам мільйонів жертв фашизму.

Цей день був визначений у 1962 році. Вибір припав на вересень, так як на цей місяць припадають дві пов’язані з Другою світовою війною дати — її початок (1 вересня 1939 року) та її закінчення (2 вересня 1945 року). Це і стало одним із визначальних чинників установлення дня жалоби в другу вересневу неділю. Фашизм, немов страшна епідемія, пройшов усім світом, змітаючи за собою мільйони ні в чому не винних людей. Ця трагедія і зараз живе в пам’яті людей, яким вдалося пережити ті страшні роки геноциду, а так само їх нащадкам, які знають про ці жахливі події з розповідей їх попередників і засобів масової інформації. Важко передати словами весь біль і трагедію того часу. Загинула незліченна кількість людей через страшний задум Адольфа Гітлера, який, за деякими даними, страждав на параною.

Друга світова війна, у яку було втягнуто 4/5 населення всього світу, стала найбільш кровопролитною в історії людства. З вини імперіалістів протягом шести років йшло масове знищення людей у ​​різних районах земної кулі.

У збройні сили було мобілізовано понад 110 млн чоловік. Багато десятків мільйонів було вбито, отримало поранення, залишилося інвалідами. Втрати цивільного населення склали майже половину загальних втрат, тоді як під час Першої світової війни — 5%.

Точно встановити кількість загиблих військовослужбовців та цивільних осіб з ряду країн надзвичайно важко, тому що в багатьох із них відсутні статистичні дані втрат населення за період війни в цілому або ці дані не відображають дійсного стану. Крім того, фашисти прагнули всіляко приховати свої злодіяння, а після війни їх ідеологічні адвокати навмисно перекручували показники людських втрат окремих країн. Усе це стало причиною значних розбіжностей в оцінці кількості загиблих. Найбільш авторитетні дослідження показують, що в роки Другої світової війни загинуло більше 50 млн чоловік.

Найбільші втрати населення — у державах Європи. Тут загинуло близько 40 млн чоловік, тобто значно більше, ніж на інших континентах, разом узятих. У роки війни майже в усіх європейських країнах на тривалий час погіршилися умови існування та розвитку народонаселення.

Половина людських втрат у Європі припадає на СРСР. Вони склали понад 20 млн чоловік, значна частина з них — цивільне населення, що загинуло в гітлерівських таборах смерті, у результаті фашистських репресій, хвороб і голоду, від нальотів ворожої авіації. Втрати СРСР значно перевищують людські втрати його західних союзників. Країна втратила велику частину працездатного та продуктивного населення, що володіла трудовим досвідом і професійною підготовкою. Великі втрати Радянського Союзу обумовлювалися, насамперед, тим, що він прийняв на себе основний удар гітлерівської Німеччини і тривалий час один протистояв фашистському блоку в Європі. Вони пояснюються особливо жорстокою політикою масового винищення радянських людей, яку проводив агресор[1].

Ця війна нікого не залишила у виграші. Усі в ній втратили мирних жителів, врожайні поля, мирне небо, сотні тисяч молодих людей, які повинні були жити і будувати майбутнє. Ідеологія нацизму вигодувала своїх воїнів, але і сама ж знищила їх ідеєю піднесення власної нації. Уже майже сімдесят років минуло з тих пір, як цю безжальну нацистську машину таки вдалося зупинити в кривавому та смертельному бою солдатам різних національностей і різних мов.

Міжнародний день пам’яті жертв фашизму відзначається щороку у всіх тих країнах, які боролися за право жити в світі. У цей день скасовуються всі розважальні святкування і заходи. І люди мовчки йдуть до пам’ятників, меморіалів, кладовищ і там згадують усіх загиблих і знищених війною та фашистами. До речі, жителі багатьох країн у цей день доглядають за безіменними, або давно не відвідуваними, братськими могилами.

Не секрет, що дуже велика кількість людей так і залишилися безвісті зниклими. Саме тому занедбані могили можуть бути останнім притулком і сусідського сина, і власного родича. Ось чому до них ставляться дбайливо, не забуваючи зривати бур’яни і приносити свіжі квіти, як невпинну подяку за можливість жити в світі і спокійно засинати не під свист куль і снарядів, а під спів цикад.

Геноциди, масові розстріли і криваві розправи — усе це забрало життя багатьох людей, у тому числі і звичайних мирних жителів, які присвятили себе землі та вихованню дітей. Тепер же земля стала їм гідним саваном, а їхні діти й онуки зберігають у пам’яті їх посмішки, слова і любов.

Хвилина мовчання в цей день — усього лише мала частина нашого вселенського «спасибі» усім тим, хто так і не дожив до переможних криків і сліз радості…


/Files/images/bbloteka/klipart-20_small.png

Міжнародний день миру

/Files/images/bbloteka/день миру.jpg

Міжнародний день миру встановлений резолюцією Генеральною Асамблеєю ООН від 30 листопада 1982 року і відзначається в 3-й вівторок вересня. Генеральна Асамблея в резолюції 55/282 від 7 вересня 2001 року ухвалила, що починаючи з 2002 року Міжнародний День Миру буде щорічно відзначатися 21 вересня.

Асамблея заявила, що День Миру буде відзначатися як день глобального припинення вогню і відмовлення від насильства, запропонувавши всім державам і народам дотримувати припинення воєнних дій протягом цього дня.

Генеральна Асамблея закликала всіх держав-членів Організації Об'єднаних Націй, регіональні і неурядові організації й окремих людей відповідним чином відзначати День, у тому числі шляхом освіти й інформування громадськості, і співпрацювати з Організацією Об'єднаних Націй.

/Files/images/bbloteka/klipart-20_small.png

День партизанської слави

/Files/images/bbloteka/день партизанської слави.jpeg «22 вересня на державному рівні відзначається День партизанської слави. Свято встановлено в Україні «...на підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років, увічнення їх пам'яті...» згідно з Указом Президента України «Про День партизанської слави» від 30 жовтня 2001 року № 1020/2001.

Ще задовго до другої світової війни дехто з воєначальників Червоної армії пропонував сталінському керівництву готувати спеціальні кадри для партизанської боротьби на окупованих територіях. Однак, за концепцією Сталіна, бойові дії повинні були проходити виключно на чужій території. …Несподіваний напад Німеччини на Радянський Союз перекреслив цю концепцію.

Патріотичний рух розгорнувся на території України, окупованої фашистською Німеччиною, з самого початку Великої Вітчизняної війни: радянський уряд своєю директивою від 29 червня 1941 року закликав до всенародного руху Опору нацистам, до створення партизанських загонів та підпільної діяльності. У перший рік війни дії партизанів і підпільників мали неорганізований характер, бракувало підготовлених командних кадрів і фахівців. Але коли у травні 1942 року були створені Центральний штаб партизанського руху та його Український штаб, ситуація змінилася: масова робота серед населення, яку проводили підпільні партійні організації, співпраця з вже існуючими партизанськими загонами робили патріотичний рух в тилу ворога могутнім і героїчним.

На території України діяла величезна партизанська армія — 55 з'єднань, майже 2 тис. загонів та самостійних диверсійно-розвідувальних формувань, в яких воювало понад 500 тисяч партизанів. 95 з них нагороджені званнями Героїв Радянського Союзу, а 183 тис. — орденами та медалями. Серед видатних партизанських діячів найвідомішими стали С. Ковпак, П. Вершигора, М. Наумов, С. Руднєв, Ю. Збанацький, П. Куманюк, О. Федоров та інші. Під їх керівництвом партизани і підпільники пройшли крізь роки напруженої жорстокої боротьби, самопожертви за визволення рідної землі від ворожої навали. За підрахунками істориків, у роки війни партизани України знищили 500 тис. німецьких окупантів, 407 гарнізонів, комендатур, поліцейських установ, 5 тис. ешелонів, 1,5 тис. танків, 200 літаків, 600 мостів тощо.

Партизанський рух став воістину всенародною боротьбою проти німецько-фашистських загарбників, справжнім другим фронтом в допомогу Червоної армії. Героїчний подвиг українських партизанів у Великій Вітчизняній війні назавжди залишається в народній пам'яті.

/Files/images/bbloteka/klipart-20_small.png

Всеукраїнський день бібліотек

/Files/images/bbloteka/день бібліотек.jpg Всеукраїнський день бібліотек відзначається 30 вересня, згідно з Указом Президента України від 14 травня 1998 № 471/98.

Історія бібліотечного руху в Україні

Перші бібліотеки в Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після прийняття в 988 році християнства. Найбільшою і найбагатшою у той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 році Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг — величезна для середньовіччя кількість.

Книги, які виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка з кінця ХІ ст. стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі.

Під час монголо-татарського нашестя книги загинули у війнах і пожежах. З тих часів збереглися лічені екземпляри бібліотеки Софії. Найвідоміші:

§ Рейнське євангеліє (яке донька Ярослава Мудрого Анна вивезла до Франції з Києва). На цій книзі присягалися французькі королі, а нині дають клятву президенти Франції.

§ Остромирове євангеліє (1056–1057).

§ Два Ізборники 1073 та 1076 рр.

§ Мстиславове євангеліє XII ст.

У Західній Україні активний бібліотечний рух починається зі створення галицько-волинського князівства (приблизно з ХІІІ ст.). При дворі князя Володимира Васильковича — книжника і філософа — існувала величезна книжкова майстерня.

З появою книгодрукування в середині XV ст. відбуваються значні зміни у всьому європейському книговиданні і, звичайно, у бібліотечній справі. Значний розвиток бібліотеки набули в XVI ст., Великі книгосховища з’явилися при школах в Острозі й у Львові. У XVII ст. організована бібліотека Київської академії. У XVIII ст. значні бібліотеки мали заможні благородні пологи, козацька старшина, єпископи, монастирі, різні школи.

У другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. в Західній Україні, яка входила на той час до складу Австро-Угорщини, діяла мережа культурно-освітніх осередків «Просвіта». Ця спільнота вже в 1914 році мала по всьому краю 78 філій, 2944 читальні. У 1914-му власні читальні діяли в 75% українських населених пунктів Галичини, в 1939-му мережею філій та читалень «Просвіти» було охоплено 85% західноукраїнських земель.

У радянські часи бібліотечна справа стала частиною державної політики.

Сьогодні в Україні налічується майже 40 тисяч бібліотек. Серед провідних — Національна бібліотека імені України В.І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Національна бібліотека України для дітей, Національна історична бібліотека України та інші.

Кількість бібліотечних працівників перевищує 52 870.

Послугами бібліотек користуються більше 17 490 читачів.

(Джерело : Завтра – Всеукраїнський день бібліотек // День. — 2012. — 29 верес.).

/Files/images/bbloteka/klipart-20_small.png

Кiлькiсть переглядiв: 55